Самоосвіта вчителя - крок до успіху

Нове треба створювати в поті чола, а старе саме продовжує існувати і твердо тримається на милицях звички.

О. Герцен

Актуальність проблеми полягає в тому, що у сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень освіти значною мірою залежатиме від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях,  які розвивають діяльнісний підхід  до навчання.  Мета дослідження полягає в тому, щоб розкрити поняття інноваційних педагогічних технологій, розкрити основні методологічні вимоги, яким має відповідати будь-яка інноваційна технологія навчання.

Модернізація системи освіти пов'язується, насамперед, із введенням в освітнє середовище інноваційних технологій, в основу яких покладені цілісні моделі навчально-виховного процесу,  засновані на діалектичній єдності методології та засобів їх здійснення.

Останнім часом досить широко увійшов у вжиток термін «інноваційні педагогічні технологПерш ніж розглянути сутнісні ознаки інноваційних педагогічних технологій, уточнимо ключові поняття «інновація» та «педагогічна технологія».  Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення,  зміну,  введення   нового.   У   педагогічній інтерпретації  інновація   означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу: співвіднести  поняття  нового у  педагогіці з такими  характеристиками,  як корисне, прогресивне, позитивне, сучасне,  передове.

Нове    у педагогіці  -  це не лише ідеї,  підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще  не використовувались,   а  й той комплекс елементів чи окремі елементи  педагогічного процесу,  які несуть у собі прогресивне начало, що дає змогу в  ході зміни умов і ситуацій ефективно розв'язувати завдання виховання  та  освіти.

Розрізняють поняття  новація, або новий спосіб та інновація, нововведення.  Новація - це сам засіб (новий метод, методика, технологія, програма тощо),  а  інновація -  процес його освоєння.

Розбіжності  у тлумаченні  поняття спричинені  неоднаковим баченням їх  авторами сутнісного ядра, а також радикальності нововведень. Одні з них переконані, що інноваціями можна вважати   лише те нове, яке має   своїм результатом кардинальні зміни у певній системі, інші зараховують до цієї категорії будь-які, навіть незначні, нововведення.

Основу  і   зміст   інноваційних   освітніх  процесів   становить   інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу,  внесенні  новоутворень   у   традиційну  систему.   Прагнення   постійно  оптимізувати навчально-виховний   процес   зумовило    появу    нових   і    вдосконалення використовуваних раніше  педагогічних технологій різних  рівнів  і різної цільової спрямованості.

Сьогодні   у   педагогічний   лексикон  міцно   ввійшло   поняття  педагогічної  технології. Існують різні погляди на розкриття цього поняття.

Технологія - це сукупність прийомів,  що застосовуються  в якій небудь  справі,  майстерності, мистецтві (тлумачний словник) [1,2] 

Педагогічна технологія -  це системний метод створення,  застосування, визначення всього процесу викладання   і засвоєння знань з використанням комп'ютера і людських ресурсів, завданням якого є оптимізація форм освіти (ЮНЕСКО)[2,28].

   Концептуальність. Кожній педагогічній технології повинна бути притаманна опора на певну наукову концепцію, що містить філософське,психологічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунтування досягнення освітньої мети.  

        Системність. Педагогічній технології мають бути притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв'язок всіх його частин, цілісність.

   Можливість   управління.    Передбачає   можливість діагностичного   ціле покладання,    планування,    проектування    процесу  навчання,    поетапну діагностику, варіювання  засобами та методами  з метою корекції  результатів. Ефективність.  Сучасні  педагогічні технології існують  в конкурентних умовах і повинні бути ефективними за результатами й оптимальними за витратами, гарантувати досягнення певного стандарту освіти. 

Відтворюваність.   Можливість   використання   (повторення,   відтворен-ня) педагогічної  технології в   інших   ідентичних  освітніх   закладах,  іншими  суб'єктами. Візуалізація (характерна для окремих технологій). Передбачає використання аудіовізуальної     та    електронно обчислювальної    техніки,     а     також конструювання  та  застосування  різноманітних  дидактичнихматеріалів  і оригінальних  наочних посібників.

Увесь матеріал  1-4  класів, відповідно  до  програми, згруповую  в  структурно логічні  блоки.  Наприклад, вивчення теми з предмету «Я Україна»  закінчується  дебатами «Перспективи  розвитку  людства». Клас  ділиться   надві  групи:  «Оптимісти» і   «Песимісти».  Впродовж десяти  хвилин  кожна група  аргументує  свою позицію,  а  потім  вони разом обговорюють  основні  проблеми. Закінчується  урок  підбиттям підсумків  уроку.

Технології навчання  у  грі, дискусії  сприяють  соціалізації учнів,  розвитку  критичного мислення,  дають  змогу висловлювати власну  позицію, формують  уміння  відстоювати свою  думку  і чути  інших  учасників дискусії.

Інновації можуть  бути  різними за  масштабом,  за потенціалом,  можуть  належати до  різних  складових навчальновиховного процесу,  але, на  мій  погляд, вони  мають  бути мотивовані   й  орієнтовані на  конкретного  вчителя, який  працює  в конкретній  школі  зконкретними  учнями.       

Поняття педагогічної інновації

Одним із шляхів модернізації освітньої системи України постає упровадження в навчальний процес ВНЗ інноваційних педагогічних технологій і методів. Інновації (італ. іnnovatione - новизна, нововведення) - нові форми організації діяльності і управління, нові види технологій, які охоплюють різні сфери життєдіяльності людства.

Педагогічну інновацію розглядають як особливу форму педагогічної діяльності і мислення, які спрямовані на організацію нововведень в освітньому просторі, або як процес створення, упровадження і поширення нового в освіті. Інноваційний процес в освіті - це сукупність послідовних, цілеспрямованих дій, спрямованих на її оновлення, модифікацію мети, змісту, організації, форм і методів навчання та виховання, адаптації навчального процесу до нових суспільно-історичних умов.

Проблема інноватики в освітній системі актуалізувалася після набуття-Україною-незалежності"- - що - було викликано - наступними чинниками:

- нові соціально-економічні перетворення обумовили необхідність корінних змін в організації системи освіти, методології і технології організації педагогічного процесу в навчальних закладах різного типу (гімназії, ліцеї, коледжі та ін.) і потребу підготовки нової плеяди науково-педагогічних та педагогічних кадрів;

- посилилася тенденція гуманітаризації змісту освіти, з'явилися нові навчальні дисципліни та стрімко виникла потреба в викладачах, які б могли забезпечити творчий, інноваційний підхід до реалізації цих тенденцій;

- на відміну від умов жорсткої регламентації змісту і організації навчального процесу у радянський період в оновлюваній національній школі викладач отримав можливість творення власної педагогічної лабораторії, що, безперечно, вимагає набуття досвіду інноваційної діяльності;

- входження навчальних закладів у ринкові відносини викликає конкуренцію між державними і недержавними ВНЗ, надає можливості молодій людині навчатися там, де інноваційний потенціал та якість отриманої освіти вищі;

- бурхливі зміни в інформатизації суспільства активізувати потребу оновлення інформаційно-освітнього середовища.

Д.С. Мазоха та Н.І. Опанасенко зазначають, що педагогічна професія вимагає особливої чутливості до постійно оновлюваних тенденцій суспільного буття, здатності до адекватного сприйняття потреб суспільства і відповідної корекції навчально-виховної діяльності. Особливу значущість має ця здатність за теперішньої постіндустріальної, інформаційної доби, яка потребує багатьох принципово відмінних від попередніх навичок, умінь і відповідного мислення. Школа як один із найважливіших інститутів соціалізації людини, підготовки молоді до ролі активних суб'єктів майбутніх суспільних процесів повинна бути винятково уважною як до нових реалій і тенденцій суспільного розвитку, так і до нововведень у сфері змісту, форм і метолів навчання і виховання. Нововведення (інновації) не виникають спонтанно, а постають результатом системних наукових пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду. Стрижнем інноваційних процесів в освіті є упровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику, вивчення, узагальнення і поширення передового вітчизняного та іноземного педагогічного досвіду.

Рушійною силою інноваційної діяльності є педагог як творча особистість, оскільки суб'єктивний чинник є вирішальним під час пошуку, розробки, упровадження і поширення нових ідей. Творчий викладач, учитель, вихователь має широкі можливості і необмежене поле для інноваційної діяльності, оскільки на практиці може експериментувати і переконуватися в ефективності методик навчання, коригувати їх, здійснювати докладну структуризацію досліджень навчально-виховного процесу, пропонувати нові технології та методи навчання. Основна умова такої діяльності - інноваційний потенціал педагога.

Інноваційний потенціал педагога - сукупність соціокультурних творчих характеристик особистості педагога, який виявляє готовність вдосконалювати педагогічну діяльність, наявність внутрішніх засобів та методів, здатних забезпечити цю готовність (Д.С. Мазоха, Н.І. Опанасенко).

Наявність інноваційного потенціалу педагога визначають наступні чинники:

- творча здатність генерувати нові ідеї;

- високий культурно-естетичний рівень, освіченість, інтелектуальна глибина і різнобічність інтересів;

- відкритість особистості педагога новому і сприйняття різних ідей, думок, поглядів, концепцій, що базується на толерантності особистості, гнучкості та широті мислення.

Можна виокремити наступні критерії готовності викладача вищої школи до інноваційної педагогічної діяльності:

- усвідомлення необхідності інноваційної діяльності;

- готовність до творчої діяльності щодо нововведень у ВНЗ;

- упевненість у тому, що зусилля, спрямовані на нововведення, принесуть позитивний результат;

- узгодженість особистих цілей з інноваційною діяльністю;

- готовність до подолання творчих невдач;

- органічність поєднання інноваційної діяльності, особистої, фахової та педагогічної культури;

- рівень психолого-педагогічної та методичної готовності до інноваційної діяльності;

" позитивне сприйняття, переосмислення свого минулого досвіду і його залучення до розробки інновації;

- здатність до фахової рефлексії.

Процес упровадження педагогічних інновацій, творчий пошук суттєво залежать від морально-психологічного клімату у науково-педагогічному колективі ВНЗ, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних та естетичних умов праці. В організації інноваційних пошуків важливим є вибір актуальної науково-педагогічної теми, чітке формулювання мети і завдань творчої діяльності як усього колективу, так і кожного педагога зокрема, оптимальний розподіл і корпорація праці.

Процес упровадження інновацій доцільно розподілити на основні етапи, врахувавши теоретичну та практичну підготовку викладачів. На підставі всебічного аналізу необхідно своєчасно коригувати темп та зміст оновлення педагогічного процесу, накреслюючи нові перспективи роботи.

Слід подбати про науково-методичне обгрунтування інновацій, залучення до їх упровадження авторитетних, творчих педагогів, які можуть подолати супротив педагогічної спільноти. У таких випадках необхідним є створення спеціальних груп кваліфікованих, творчих, ініціативних викладачів, які візьмуть на себе відповідальність щодо аналізу та апробації передового досвіду, систематичного відбору ефективних ідей, технологій, концепцій, які можуть бути упровадженими в педагогічну практику. Такий підхід дає змогу об'єднати зусилля авторів педагогічних нововведень із зорієнтованими на інноваційну діяльність педагогами, створити сприятливе інноваційне середовище.

Інноваційна спрямованість визначається критеріями педагогічних інновацій , до яких відносять:

а) новизну, що дає змогу визначити рівень оригінальності досвіду. Розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, умовний, та суб'єктивний рівні новизни;

б) оптимальність, яка сприяє досягненню високих результатів за найменших витрат часу фізичних і розумових сил учасників педагогічного процесу;

в) результативність та ефективність, що означає певну стійкість позитивних результатів у діяльності викладача;

г) можливість творчого застосування нових результатів у масовому досвіді, що передбачає придатність апробованого досвіду для масового упровадження в навчальних закладах.

Інновації конкретизуються як у цілісній конструкції педагогічного процесу, так і у кожному конкретному його елементі:

- цільова складова впливає на структуру і зміст навчального плану та програми як окремої дисципліни, так і усього комплексу навчальних дисциплін, орієнтує на певний прогнозований педагогічний результат;

- змістова складова впливає на зміст та структуру як окремих навчальних дисциплін, так і на освіту в цілому;

- оцінна складова впливає на зміст, методи, форми контролю і оцінювання навчально-пізнавальної діяльності студентів.

Інноваційний процес розгортається за такою логікою:

І)виникнення - відбувається теоретична розробка нововведення та

організується інформаційно-роз'яснювальна робота;

2)засвоєння - здійснюється апробація нововведення у одному або декількох навчальних закладах та діагностика

результатів;

3) насичення - якщо результат інноваційного проекту позитивний, відбувається широке упровадження інновації в масову педагогічну практику;

4) рутинізація - інновація перетворюється у звичайну норму, традицію;

5) криза - нововведення повністю вичерпує свої можливості, а його

результати можуть погіршуватися;

6) фініш - інновація завершує своє існування, на її зміну приходять інші

нововведення.

На думку Н.В. Якси, інноваційну діяльність можна вважати ефективною, якщо нововведення пройшло всі стадії вище викладеного "життєвого циклу" .
    Метою державної Національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ ст.") є виведення освіти в Україні на рівень розвинутих країн світу, що можливо лише за умов відходу від авторитарної педагогіки і впровадження сучасних педагогічних технологій. Саме цим зумовлена зараз увага педагогів, методистів до інновацій.
Термін "інновація" означає оновлення процесу навчання, який спирається, головним чином, на внутрішні фактори. Запозичення цього терміна пов'язане з бажанням виділити мотиваційний бік навчання, відмежуватися від чергових "переможних методик", які за короткий час повинні дати максимальний ефект незалежно від особливостей класу та окремих учнів, їхніх бажань, здібностей тощо.
Поняття "технологія" виникло у світовій педагогіці також як протиставлен-ня існуючому поняттю "метод". Недолік методу полягає в його негнучкості та статистичності. Широкого поширення термін "технологія" ("технологія в освіті") набув у 40-х рр. і був пов'язаний із застосуванням нових аудіовізуальних засобів навчання. У 60-х рр. поняття "технологія освіти" розглядалося під кутом зору програмного навчання і використання обчислювальної техніки у навчанні.
З початку 80-х рр. все більше вживається термін "педагогічні технології". У визначенні Їхньої суті немає єдиного погляду: одні розуміють це як певну систе-му вказівок щодо використання сучасних методів і засобів навчання; інші - цілеспрямоване застосування прийомів, засобів, дій для підвищення ефективності навчання; треті - цілісний процес визначення мети, обгpунтування плану і програми дій та навчальних методів. Кожний з цих підходів має право на існування, бо охоплює різні сторони навчального процесу. Тому існує велика кількість педагогічних технологій.
Отже, "інноваційні технології - це цілеспрямований системний набір при-йомів, засобів організації навчальної діяльності, що охоплює весь процес навчання від визначення мети до одержання результатів. Система грунтується на внутрішніх умовах навчання. Тому "педагогічні технології" пов'язані з ідеями і досвідом психології, соціології, системного аналізу тощо.Педагогічна технологія - це цілеспрямована система. Ми звикли до визначення мети навчання, виходячи з комплексного підходу поєднання освітньої і виховної мети (Ю. Бабанський). Останнім часом особлива увага приділяється розвиткові творчих здібностей учнів. Найбільш поширеним є когнітивний та гуманістичний підходи.Прибічники когнітивного підходу вважають головним у навчанні розвиток мислення та пам'яті учнів, інтелектуальних умінь, як-от: абстрагування, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення, оцінювання, теоретичні міркування, тобто таких, що дають можливість розв'язати висунуту проблему.Послідовники гуманістичного підходу спираються на "Я - концепцію" і відстоюють право учнів самостійно обирати мету, формувати власні проблеми, заглиблюватись у суб'єк:гивний досвід та прогнозувати його наслідки.
Звідси ідеї "активного навчання", "безпосереднього досвіду", "персоналі-зації знань", "права учня на турботу та увагу", "необхідність створення атмосфери відвертості та взаєморозуміння". Згідно з таким підходом' змінюється зміст навчання, програма складається відповідно до потреб та інтересів учнів; навчальний процес структурується на солідарній основі; вчитель виконує роль консультанта та джерела знань, а не контролера; бали виставляються тільки за бажанням учнів; постійно існує вибір пlзнавальної альтернативи, а сутність навчання зводиться до накопичення суб'єктивного досвіду.
Важко довести перевагу або ефективність того чи іншого підходу, стилю, методу, тому нормальним є наявність плюралізму в підході до нових технологій.
Зважаючи на минулі авторитарні підходи, сучасне навчання в школах України тяжіє до когнітивного. Тому творчо працюючих педагогів ціка-вить усе, що пов'язано з гуманізацією освіти.
                       Самореалізація  вчителя через запровадження  основних  методів навчання 

       Серед найголовніших завдань сучасної школи у проекті Концепції 12 – річної загальноосвітньої школи визначення запровадження таких методів навчання, які виробляли б в учнів «уміння самостійно вчитися, критично мислити, здатність до самопізнання і самореалізації особистості у різних видах творчої діяльності, вміння і навики необхідні для життєвого і професійного вибору».

    Проблема, над якою я працюю – «Використання активних форм і методів навчання та виховання з метою розвитку творчих здібностей учня в умовах створення школи сприяння здоров’ю».

    Велику роль у підвищенні критичного мислення дітей відіграє самостійна робота з ускладненими завданнями. Пропоную їх систематично з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.

    Я намагаюсь так організовувати свої уроки, щоб мої учні могли заперечувати, порівнювати, співставляти, аналізувати, міркувати, приймати різноманітні ідеї та думки. Це сприяє тому, що учні вчаться вільно висловлювати свої думки, мають можливість змінювати свою пропозицію за умови наведення вагомих аргументів.

    Методика формування критичного мислення створює на уроці атмосферу довіри, заохочує учнів до вирішення завдань різноманітної складності, до досліджень та дискусій. Учні вчаться самостійно здобувати знання. Як наслідок, діти стали активнішими, у них з’явилися бажання вчитися, впевненість у власних силах, адже вони стали співавторами уроку.

    Діаграма Вена, кубування, гранування,  мозкова атака, вільне письмо, авторське крісло, дискусія, асоціативний кущ, інтерв’ю, керована діяльність або читання з передбаченням, твір – міркування – ці форми роботи стали улюбленими для моїх учнів.

    «Мозкову атаку» пропоную на початку уроку перед вивченням нової теми з метою визначення того, що вже відомо учням з даної теми. «Діаграму Вена» використовую на уроках географії для порівняння характеристик окремих об’єктів та на уроках з предмету «Природознавство» у 5 класі  для порівняння  спільних та відмінних ознак, наприклад: між видами рослин та тварин.

    «Кероване читання або читання з передбаченням» відбувається на уроках географії з текстами проблемного характеру. Розділяю текст на частини і пропоную учням передбачити, що відбувається в наступній часині, чим закінчиться текст. Учні вчаться знаходити ключові слова, які налаштовують їх на ту чи іншу думку. Написати «твір – міркування» пропоную в кінці уроку на етапі «рефлексія».

    «Кубування» -  пропоную шість запитань, які дозволяють розглянути предмет з різних точок зору.»

    «Гронування» («асоціативний кущ») можна використовувати як на початку уроку, так і в кінці його, з метою визначення зв’язків між окремими поняттями. Ця форма роботи допомагає краще оцінити свої знання з теми, яка вивчається.

    Формуванню теоретичного мислення сприяє робота учнів у групах. Вона дає можливість виявити різні варіанти суджень і висловів про один і той самий предмет. Зіставляючи різні відповіді, учні вчаться аналізувати, порівнювати, синтезувати, узагальнювати матеріал. Це теж характерно для системи розвивального навчання.

    На уроці є місце й іншим видам роботи, завданнями типу «поміркуй     », «намалюй», «склади казку». Ці завдання входять до системи індивідуальної роботи й спрямовані на розвиток творчих здібностей та інтелектуальних умінь дитини: зосереджуватись, фантазувати, зв’язко викладати думку.

    Активізація навчального процесу полягає в стимулюванні інтелектуальних, творчих сил учнів. Обов’язково враховую їхні психологічні можливості, рівень підготовленості, вікові особливості. Зовнішні стимули навчального процесу діють через внутрішні. Перші – це мої вимоги як вчителя, другі – однокласників, а далі – оцінка, заохочення, зауваження і т.д. Внутрішні – інтерес до знань, бажання розширити і поглибити знання, допитливість. Глибоко розумію що, якщо превалюватимуть у навчанні тільки зовнішні стимули, то проявлятиметься примусовість. Лише внутрішні стимули мобілізують вольові і мислитель ніпроцеси особистості. Тому забезпечую розвиток пізнавальних потреб дітей, спеціально передбачаю на уроці такі засоби і прийоми, які збуджують інтерес до виучуваного, активізують їхню пізнавальну  діяльність. Останнім часом у шкільній практиці набула поширення організація змагання серед учнів, завдяки чому вони стали уважнішими, відповідальнішими за виконуване завдання, працюють з інтересом, на помічаючи одноманітності.

        Практикую уроки на природі. Разом з учнями створюємо експедицію шукачів тем. Знайомимося з листочками, квітами, комахами, розглядаємо пеньки, гілочки, травинки, намагаємось побачити щось цікаве, незвичайне.

       В результаті виникають теми «Про що думає квітка?», «Тихий шепіт трав», «Через терни до зірок».

     З метою підвищення ефективності уроку, поглиблення знань, умінь, навичок дітей намагаюсь постійно використовувати новітні педагогічні та здоровязберігаючі технології  .

    І прийом - « Чомучка »- використовую на етапі вивчення  нового матеріалу. Наприклад:під час вивчення теми уроку у 8 класі  «Клімат України»  ставлю запитання: Чому клімат України називають помірним? Як зміна погоди у ньому в різні пори року впливає на здоров’я людей різного віку?

    Прийом «Творча лабораторія»  використовую під час підготовки випереджувальних завдань, перед вивченням нової теми. Наприклад : у 10 класі діти готують матеріал про державу «Україна» і творчо працюють над питанням « Якби я був  президентом України  які б здоров’язберігаючі заходи запровадив?»

     Прийом «Вихід за межі»- цей прийом використовую під час узагальнення вивченої теми. Наприклад у 8 класі після вивчення теми «Населення України» пропоную дітям  підготувати інформацію про українську кухню та вказати на позитивні і негативні аспекти харчування, які безпосередньо впливають на здоров’я нашої нації.

    Технологію «Сторінка довідника» використовую на етапі актуалізації опорних знань. Наприклад у 9 класі під час вивчення теми «Паливно-енергетичний комплекс.  Гірничодобувна промисловість»  знайомлю учнів з професійними захворюваннями працівників цих галузей. Наприклад: пневмоконіоз – найпоширеніша форма хронічних захворювань органів дихання та його види: силікоз, силікатоз , антракоз, сидероз.

    Технологію «Тематичні терміни або хто більше» використовую на етапах перевірки домашнього завдання або на  підсумковому етапі.

   Переступаючи поріг школи, кожного ранку замислююсь над тим, як провести час перебування дитини в школі так, щоб їй було цікаво, комфортно, затишно, емоційно врівноважено. Тому на кожному уроці намагаюсь використовувати  новітні розвантажувальні технології – на зняття м’язових та розумових напружень, розвиток дихання, поліпшення кровообігу, приведення організму в бадьорий стан, створення радісного настрою.

    На початку уроків організовую ранкові зустрічі, на кожному уроці проводжу фізкультхвилинки та фізкультпаузи, бо розумію, що дитина має розвантажуватись цілісно – фізично, розумово, емоційно, тобто в тілесному та душевно-духовному рівнях.

    Музикотерапію використовую під час виконання самостійних , контрольних та практичних робіт.

    З метою профілактичних  заходів використовую метод ароматерапії.

    В плані фітотерапії намагаюсь залучати учнів до самостійної дослідницької проектної діяльності. Починаючи з 6 ласу і до  8 класу, коли вивчаємо теми «Рослинний світ» ми працюємо над проектом «Від пізнання навколишнього світу до здорового способу життя». Я запропонувала учням тільки назву проекту, ознайомила з  етапами,правилами та порядком виконання, а вже учні самі  за власними інтересами об’єднались у підгрупи і придумали назви. Кожна підгрупа готує окреме завдання і проектує презентацію. На даний час ми маємо ось які результати: три підгрупи, І – Фітожурналісти - збирають інформацію про лікарські рослини по регіонах України, ІІ – Фітодослідники – збирають інформацію про цілющість лікарських рослин, ІІІ підгрупа – Фітофармацевти – будуть самі готувати цілющі чаї на  заключному етапі і пригощатимуть гостей. Кожна підгрупа буде презентувати свою роботу у такому вигляді:

І підгрупа - виготовляють карту України і наносять найпоширеніші лікарські рослини.

ІІ - підгрупа готує фотовиставку і зразки сушених лікарських рослин.

ІІІ- підгрупа готує фітовітальню.Тут діти проявлять свої дизайнерські здібності .